МЕНІНГОКОКОВА ІНФЕКЦІЯ
17 травня 2022
Менінгококова інфекція (МІ) - антропонозне інфекційне захворювання, що передається повітряно-краплинним шляхом і має різні клінічні прояви (від безсимптомного носоглоткового носійства до генералізованих форм із високою летальністю).
Менінгококова інфекція є тяжким, переважно дитячим захворюванням. Щороку в світі реєструють близько 300 - 500 тисяч випадків МІ, зокрема 30 - 50 тисяч летальних. На одного хворого генералізованою формою МІ припадає 20 - 50 тисяч носіїв збудників. Найбільше страждають діти віком від 2 місяців до 14 років і люди з ослабленим імунітетом. Менінгококова інфекція може призвести до летального випадку за декілька годин (блискавична форма).
Захворювання на МІ фіксують в усьому світі. Найпоширеніша менінгококова інфекція в Африці, на південь від Сахари, на території від Сенегалу до Ефіопії.
Збудником МІ є менінгокок (Neisseria meningitidis) - грамнегативний диплокок, що розташовується переважно внутрішньоклітинно. Виявлено 13 серогруп Neisseria meningitidis, 6 з яких (A, B, C, W, X і Y) можуть спричиняти епідемії.
У навколишньому середовищі бактерія нестійка і швидко гине поза організмом людини.
Джерелом інфекції є люди - носії збудника, які виділяють менінгококи і не мають запальних змін у носоглотці, або ж хворі на гострий назофарингіт і генералізовані форми МІ.
Збудник передається із краплями слизу під час кашлю, чхання, розмови. Близький тривалий контакт з інфікованою людиною-носієм сприяє поширенню хвороби.
Інкубаційний період триває 1–10 днів і в середньому становить 4 дні.
Основними клінічними ознаками МІ є менінгіт і сепсис. Менш поширені артрит і пневмонія. Менінгіт часто супроводжує тріада симптомів: гарячка, головний біль і ригідність потиличних м’язів. Досить часто наявні сплутана свідомість, нудота, блювота, світлобоязнь.
Менінгококовий сепсис (менінгококцемія) характеризується гарячкою і геморагічним висипом. Часто супроводжується септичним шоком, порушенням згортання крові (ДВЗ-синдром) та поліорганною недостатністю.
Менінгококову інфекцію можуть діагностувати під час клінічного огляду хворого і подальших лабораторних досліджень змивів з носової частини горла, мокротиння, крові, спинномозкової рідини.
Природна сприйнятливість людей висока, але наслідки інфікування залежать як від властивостей збудника (вірулентності), так і від резистентності ураженого організму. Після перенесеної хвороби зберігається тривалий імунітет.
Вчасна і адекватна терапія дає змогу врятувати життя пацієнта і визначає сприятливий прогноз. Головним у лікуванні менінгококової інфекції є усунення причин розвитку захворювання.
Основним профілактичним заходом МІ є раннє виявлення та ізоляція хворих, санація виявлених бактеріальних носіїв, дотримання правил особистої гігієни, санітарно-освітня робота серед населення. У період сезонного підвищення захворюваності слід обмежити відвідування місць із великим скупченням людей.
Специфічна профілактика МІ актуальна у країнах з високими показниками захворюваності. Планова вакцинація проти цієї інфекції включена до національних календарів щеплень Бельгії, Великої Британії, Ірландії, Ісландії, Іспанії, Нідерландів, Німеччини тощо.
В Україні щеплення від менінгококової інфекції належить до рекомендованих. Вакцинацію дорослих і дітей з метою профілактики, а також за епідемічними показаннями здійснюють відповідно до наказу МОЗ від 11.08.2014 № 551 «Про удосконалення проведення профілактичних щеплень в Україні».
В поточному році в області зареєстровано 1 випадок менінгококової інфекції (Канівська територіальна громада), інтенсивний показник склав 0,09 на 100 тис. населення.
